Добродійна справа студентів-геологів у Лук’янівському заповіднику

В наш технологічний швидкозмінний час рідко спадає нагода фізично попрацювати на природі. А якщо праця відбувається в історичному місці та на свіжому повітрі, то це, можна вважати, справжнім подарунком долі. Тому на пропозицію провідного інженера відділу охорони та збереження пам’яток Державного історико-меморіального Лук’янівського заповідника Оксани Михайлівни Карпусь долучити студентів до прибирання листя, керівництво ННІ «Інститут геології» Київського національного університету імені Тараса Шевченка відгукнулося із задоволенням. Для відвідування Лук’янівського цвинтаря було відібрано студентів 2 курсу за кращим рейтингом з предмету «Геофізичні методи досліджень» та за бажанням. В результаті після занять у дорогу вирушило 18 студентів. В якості транспорту було обрано метро, бо його синя лінія проходить поруч з Інститутом геології, а зелена – біля Лук’янівського заповідника. Одне з центральних та найстаріших кладовищ засновано у 1878 р. Воно знаходиться недалеко від станції м. Дорогожичі, телевежі та Бабиного Яру на вулиці Дорогожицькій 7. Напередодні був дощ, але в цей день 3 листопада 2016 року погода сприяла добрій справі. Як майбутні геологи, студенти йшли самостійно по карті і прийшли спочатку до Лук’янівського військового кладовища, але вже, невдовзі, за рогом дісталися кінцевої мети маршруту. Усі 19 осіб отримали простий інвентар для збирання листя – граблі. Співробітник музею сам показав і допомагав в цій роботі. Листя коло алей збирали від оградок або з усієї могили, яка без огорожі в окремі купи. Великих завдань нам не ставили. Це було більше схоже на відпочинок на природі. Стояв чудовий осінній день, немов би небо допомагало цій благочинній праці. Студенти зібрали листя з трьох алей, що зайняло менше півгодини.

Оксана Михайлівна вже очікувала нас у лівій частині, щоб повести на екскурсію по Державному історико-меморіальному Лук’янівському заповіднику. Екскурсанти відвідали так званий «червоний куточок». Тут поховані лікар-терапевт М. Д. Стражеско (1876-1952), авіатор П. М. Нестеров (1887-1914), який виконав «мертву петлю», та льотчик Є. М. Крутень (1890-1917). Зайшли до могили академіка П. А. Тутковського (1858-1930), який був засновником і першим директором Українського науково-дослідного геологічного інституту в 1926 р. (тепер Інститут геологічних наук НАН України). Біля могили математика Д. О. Граве (1863-1939) почули розповідь про його успішну гру у рулетку. Студенти відвідали могилу молодих героїв Крут – В. М. Наумовича (1894-1918) і В. Я. Шульгіна (1894-1918), яку перенесено з Аскольдової могили. Екскурсанти побачили родинний склеп Сольських та дізналися про міського голову м. Києва С. М. Сольського (1835-1900). Він 14 років обіймав цю посаду і прославився своєю працею, добротою та чесністю. Завдяки його діяльності у Києві побудована перша міська електростанція, з’явився перший у Російській імперії електричний трамвай, посаджені каштани, побудовано пам’ятник Богдану Хмельницькому та імператору Миколі І, останній знаходився проти Червоного корпусу університету. Ми помітили, що багато надгробків майстерно виконані із лабрадориту, мармуру, граніту та іншого декоративного каміння. На останок Оксана Михайлівна зробила екскурсію по музею. Тут зібрано інформацію про людей різних професій, видатних діячів та знаходяться цікаві експонати. На стендах наведено основну діяльність, похованих на Лук’янівському цвинтарі відомих геологів: П. А. Тутковського (1858-1930), В. В. Різниченка (1870-1932), Б. І. Чернишова (1888-1950), В. М. Чирвинського (1883-1942) та М. В. Чирвинської (1912-1994). Ми дізналися, що на кладовищі знаходиться могила батька видатного вченого, математика, астронома й геофізика О. Ю. Шмідта – Ю. Ф. Шмідта (1866-1945).

Слід зазначити, що більшість наведених геологів у музеї заповідника були пов’язані з Київським університетом. Так, Павло Аполлонович Тутковський в Університеті Cв. Володимира працював з 1884 по 1895 роки як консерватор мінералогічного і геологічного кабінетів, з 1913 р. приват-доцент, з 1914 р. – професор кафедри географії. З 1914 р. він читав лекції в Київському університеті з фізичної географії, а у 1917 р. створив при Київському університеті Географічний інститут. Володимир Миколайович Чирвинський викладав в університеті з 1907 по 1920 роки як приват-доцент та професор при кафедрі мінералогії та геогнозії. Він відкрив новий мінерал – подоліт. Отто Юлійович Шмідт у 1913 р. закінчив університет Св. Володимира, а з 1916 по 1920 роки працював приват-доцентом. Борис Ісидорович Чернишов працював у Київському університеті з 1939 по 1950 роки як професор, з 1946 по 1950 роки завідувач кафедри палеонтології геологічного факультету. Він був засновником напряму з підготовки геологів-стратиграфів. Таким чином, відбувся зв’язок поколінь геологів.

Знання історії збільшує світогляд молоді і формує моральні цінності. Студенти поверталися після екскурсії трохи втомлені, але задоволені від виконаної праці й почутої інформації. Дякуємо Оксану Михайлівну Карпусь за можливість виконання добродійної справи та повчальні історії із життя мешканців Києва.

Доцент кафедри геофізики Грищук Павло Іванович, 10.11.2016 р.

Слідами минулих поколінь

Будь-який народ, будь-яка нація починається, в першу чергу, з того, що вона досконало знає своє минуле. Власне ми є співцями своєї долі, тому й сучасна історія залежить від нас самих. Максим Рильський писав: «Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього».

Слідами минулих поколінь крокують зміни, але пам’ять - це та безмежна скарбниця, яка застерігає нас від помилок наших предків та увіковічнює тих, хто віддавав частинку себе для розвитку науки і мистецтва. Наш обов’язок цінувати привнесені знання і шанувати пам’ять видатних людей. З такої нагоди 3 листопада 2016 року на чолі з доцентом кафедри геофізики, кандидатом геологічних наук Грищуком Павлом Івановичем та студентами геологічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка було відвідане одне із найстаріших цвинтарів Києва - Лук'янівське кладовище. Це унікальне місце де зупиняється час і ти залишаєшся з історією віч-на-віч, де на якомусь підсвідомому рівні до тебе йдуть думки про те, що час дуже швидкоплинний і владний над нами, тому саме від нас залежить майбутнє, бо ми маємо вносити у цей світ користь, і тоді й нас наші нащадки згадуватимуть добрим словом. Альберт Ейнштейн писав: «Слова були й залишаються порожнім звуком; і слугуючи ідеалу лише на словах, загинути за нього неможливо. Але особистість діється не тим, що людина чує й говорить, а працею й діяльністю».

З 1994 року - комплекс пам'яток історії та культури кладовища був оголошений Державним історико-меморіальним Лук'янівським заповідником. На території заповідника знаходиться багато майстерно виконаних надгробків та скульптур, які були зроблені відомими митцями Києва і України. Більше двох тисяч могил і надгробків Лук'янівського цвинтаря включені до зводу пам'яток Києва. 277 могил і надгробків кладовища мають статус пам'яток історії, мистецтва та архітектури України і охороняються державою. Взагалі Лук'янівський цвинтар заснований як православний, але ховали на ньому представників різних національностей і віросповідань – тут є могили росіян, євреїв, французів, німців, чехів, поляків, болгар, угорців, греків, вірменів, грузинів, естонців, караїмів, турків та інші. На цьому цвинтарі покояться останки майже всіх давніх українських старшинських родів: Полуботків, Леонтовичів, Самойловичів. Завдяки тому, що цвинтар був центральним, він став місцем останнього спочинку багатьох відомих осіб: композиторів, письменників, науковців, політиків і діячів церкви. На Лук'янівський цвинтар переносили поховання з Аскольдової могили, з Покровського монастиря. Тут знаходяться братські могили полеглих під Крутами студентів, закатованих НКВД мешканців Києва.

Зокрема, там похований один з основоположників геології, географ і педагог - Тутковський Павло Аполлонович. Це безумовно унікальна і видатна особистість ХІХ-ХХ ст. Внесок Тутковського П. А. у науку різнобічний. Він працював практично у всіх галузях науки про Землю. Автор понад 300 наукових праць, присвячених питанням мінералогії, петрографії, палеонтології, стратиграфії, ґрунтознавству, регіональній і динамічній геології, четвертинним відкладам і проблемам четвертинного періоду, геоморфології, фізичній географії, етнографії та етнології, гідрогеології, корисним копалинам, крає- і ландшафтознавству. Автор першого українського словника геологічної термінології.

Серед відомих геологів на Лук’янівському кладовищі поховані: Чернишов Б. І. – вчений-геолог, стратиграф, палеонтолог. Різниченко В. В. – вчений у галузі четвертинної геології.

Отже, переоцінити внесок цих видатних людей досить складно, бо він у прямому сенсі слова неосяжний. Зі слів Сковороди випливає, що «з усіх утрат втрата часу найтяжча», але не зважаючи на те, що час не стоїть на місці у нашій пам’яті викарбувалися ці славнозвісні постаті, у наших серцях відбилися їх діяння на користь людства.

Студентка 2 курсу групи геологів Федорова Маргарита Костянтинівна, 10.11.2016 р.

Студенти від корпусу ННІ «Інститут геології» вирушили до Лук’янівського заповідника	Співробітник заповідника показує студентам як прибирати листя	Студенти згрібають листя у Лук’янівському заповіднику
Пам’ятний знімок студентів-геологів після благочинної справи 3 листопада 2016 року	Екскурсія почалася біля могили лікаря-терапевта М. Д. Стражеско (1876-1952)	Студенти-геологи біля надгробку академіка П. А. Тутковського (1858-1930)
Екскурсанти розглядають родинний склеп Сольських	Дівчата із цікавістю слухають про життя лікаря доцента Н.К. Кулієву (1916-1959)	Екскурсанти залишилися задоволені відвідуванням Лук’янівського заповідника